30 березня 1844р. народився французький письменник Поль Верлен, про якого А.Франс писав: " Найбільш оригінальний, грішний, містичний, найбільш натхненний і справжній серед поетів". Пристрасний і неврівноважений, чутливий і надзвичайно емоційний, він постійно шукав себе у суперечностях долі, виливаючи щастя, біль і тугу, самотність у своїх поезіях. Його життя сповнене злетів і падінь. У ньому було добропорядне існування, захоплення революційними ідеями Паризької комуни, сімейне щастя, ув'язнення, безпритульне злидарювання і захоплення католицизмом.
Світ його віршів надзвичайно мінливий і суперечливий, але завжди гармонійний і вишуканий.

   У 1832 році, після виходу роману «Тридцятилітня жінка», Бальзак отримує листа від шанувальниці, яка не схиляється перед талантом письменника, а мислить  досить критично. Лист був надісланий з Одеси. Підпис «Іноземка» заінтригував Бальзака. Почалося листування, і згодом письменник дізнався, що таємнича особа – родовита і багата польська поміщиця, власниця маєтку у Бердичеві, російська піддана – Евеліна Ганська, уроджена графіня Ржевуцька. Листування тривало до вересня 1848 року. Бальзак за цей час написав Ганській 444 листи. Це листування принесло письменнику велике кохання, але Евеліна була заміжня. Трагедія була не в тому, що Ганська не хотіла покинути свого чоловіка-мільонера, щоб вийти заміж за Бальзака, а в тому, що вона не могла так вчинити через те,що Ганський був дуже хворий. Вісімнадцять років чекання і поодиноких зустрічей закоханих то у Швейцарії, то у Відні, то у Дрездені, то у Санкт-Петербурзі. Двічі Бальзак побував в Україні у 1847 та 1848-1850 рр. і жив у маєтку Ганських в селі Верхівні. Мальовничі села, родючи ниви, веселі селяни надихнули письменника до написання роману «Селяни», а також «Лист про Київ».  14 березня 1850 році відбулося вінчання Бальзака із Ганською у костьолі Св. Варвари м. Бердичева.

 Про своє одруження Бальзак написав: «Я не мав ані щасливої юності, ні квітучої весни, але тепер у мене буде сонячне літо і тепла осінь».

У 18

С любовью и благодарностью...

В день пам'яті А.Ахматової

Життя російської поетеси Анни Ахматової (справжнє ім’я Анна Горенко) тісно пов'язано з Україною. Батько походив із козацької старшини, дід за материнською лінією був начальником канцелярії при київському генерал-губернаторі Бібікові і брав активну участь у благоустрої Києва. Вийшовши у відставку, він оселився в Україні, де були розташовані його маєтки.

  Анна Андріївна народилася в Одесі, проте  згодом переїхала до Царського села. Там минуло дитинство поетеси. Та кожне літо своє проводила в Україні – біля Севастополя. Анна часто приїжджала і до родичів на Поділля. 

1906–1907 роках Анна Ахматова навчалася в Київській Фундуклеївській гімназії, а вже за рік закінчила юридичний факультет Вищих жіночих курсів. У Києві вона почала писати свій «Київський зошит», багато її віршів присвячено цьому місту. 

Вінчання Анни Ахматової та Миколи Гумільва  відбулося 25 квітня 1910 року в Миколаївській церкві на Микільській Слобідці, поблизу Києва. У зошиті Анни Ахматової зберігся навіть запис “Вінчалися ми за Дніпром у дерев'яній церкві”. Як стало відомо, церква ця простояла до шістдесятих років минулого століття.

Вмивається зима весняними сльозами,
Дрібоче лунко дощ над дахом парасоль,
Краплини у вікно вистукують піснями
Мелодію весни: сі-до-ре-мі-до-соль...